Сумлінна відмова від військової служби (conscientious objection to military service), яку іноді також називають ідейною відмовою або відмовою з мотивів сумління.

   Відноситься до прав людини, гарантії яких сформульовані в офіційній інтерпретації базових документів з прав людини уповноваженими міжнародними органами [1]. Слід зазначити, що Україна неодноразово отримувала зауваження від експертів міжнародних органів з прав людини щодо порушень та недостатніх гарантій захисту цього права у національній правовій системі, чим зумовлюється необхідність зміни доктрини наукової та офіційної інтерпретації відповідного законодавства України на основі пріоритету прав людини із подальшим внесенням змін до проблемних норм є системний аналіз діючого законодавства України дозволяє стверджувати, що право людини на сумлінну відмову від військової служби пов’язане із гарантіями ст. 35 Конституції України, Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», а також ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (далі – МПГПП) у офіційному тлумаченні п.п. 2, 11 Загального коментаря Комітету по правах людини ООН № 22 від 27.09.1993 р. [2] та п. 19 Заключних зауважень Комітету по правах людини ООН щодо Сьомої періодичної доповіді України від 22.08.2013 р. та ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у офіційному тлумаченні п. 110 рішення Європейського Суду з прав людини від 07.07.2011 р. у справі Bayatyan v. Armenia [3] та п. 36 рішення Європейського Суду з прав людини від 15.09.2016 р. у справі № 66899/14 Papavasilakis c. Grece [4], які є частиною законодавства України згідно із ст. 9 Конституції України.

    Комітет по правах людини ООН у п. 29 Заключних зауважень щодо Восьмої періодичної доповіді України CCPR/C/UKR/CO/8 від 04.11.2021 р. висловив стурбованість через повідомлення про полювання на призовників, їх доставку на військові збірні пункти проти їх волі, свавільне затримання призовників та відсутність інформації про розслідування таких випадків та притягнення винних до відповідальності. У п. 30 Заключних зауважень Комітет підтвердив попередню рекомендацію за 2013 р., згадану вище, та наголосив, що можливості альтернативної служби мають бути доступні всім сумлінним відмовникам без дискримінації за природою їх переконань, релігійних чи нерелігійних переконань, заснованих на сумлінні, якими обґрунтовується відмова, і не мають бути каральними чи дискримінаційними за природою чи тривалістю у порівнянні з військовою службою. Також Комітет зазначив, що державаучасниця повинна забезпечити швидке, ретельне та незалежне розслідування викрадень та свавільного затримання призовників, притягнення до відповідальності та покарання винних, а також надання потерпілим ефективних засобів правового захисту, включаючи адекватну компенсацію [5]. 

    Цей висновок Комітету по правах людини ООН пояснюється, зокрема, тривожними повідомленнями Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, яка задокументувала 11 випадків свавільного затримання призовників представниками військового комісаріату, які не мають права затримувати людей, у Харкові в контексті призову до Збройних сил України у 2019 р. [6]. Також місія зі стурбованістю відзначила нові перешкоди на шляху здійснення права на відмову від військової служби з міркувань совісті у червні 2020 року у зв’язку з тим, що органи місцевої влади Рівненської області не надають доступ до альтернативної військової служби групі парафіян однієї з євангельських християнських конфесій, посилаючись на «брак вакантних посад». Як наслідок, ці особи не можуть виконувати свої законні зобов’язання за призовом, через що виникають побоювання щодо їхнього судового переслідування. У п. 79 цитованого звіту Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні [7] зазначено, що право на відмову від військової служби з міркувань совісті визначено у ст. 18 МПГПП та п.11 Загального коментаря Комітету з прав людини № 22.

   У щорічному звіті «Відмова з мотивів сумління від військової служби у Європі» за 2020 рік зазначається, що за інформацією,   наданою   місцевими   державними    адміністраціями   Українському   Руху   Пацифістів,   у   2020   році   близько 1 538 сумлінних відмовників в Україні проходили альтернативну службу, близько 95% з них строком 27 місяців. Відзначається, що доступ до альтернативної служби є дискримінаційним, оскільки надається тільки відмовникам, які належать до релігійних організацій 10-ти визначених урядом деномінацій. Повсюдна корупція залишається практично єдиним шляхом для багатьох молодих людей уникнути військової служби, і, згідно із офіційними повідомленнями правоохоронних органів, десятки офіцерів військових комісаріатів (територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) та військових медиків були арештовані за отримання хабарів від ухильників від військової служби в сумі від $500 до $2700. У травні 2020 року чиновник Хмельницької обласної державної адміністрації був арештований за вимагання хабаря $1000, коробки цукерок і кави за забезпечення задоволення заяви про альтернативну службу. Доповідь закликає європейські держави, включаючи Україну, скасувати примусову військову службу, поважати та юридично гарантувати право людини на відмову від військової служби, скоротити військові витрати на користь фінансування соціальних програм, а також запровадити навчання миролюбству в системі освіти [8].

    На нашу думку, положення ч. 4 ст. 35 Конституції України, відповідно до якого релігійні переконання, які суперечать виконанню військового обов’язку, є підставою для заміни виконання цього обов’язку альтернативною (невійськовою) службою, має інтерпретуватися у системному зв’язку із ч.ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України, що передбачає рівність громадян перед законом та недискримінацію, у зв’язку з чим заміна виконання військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою має передбачатися законодавством не тільки ідейним відмовникам від військової служби з релігійних переконань, але й ідейним відмовникам від військової служби з нерелігійних переконань. Як вказано вище, це передбачено не тільки Конституцією України, але й міжнародноправовими зобов’язаннями України.

    Слід наголосити, що ані справа Українського народу із захисту суверенітету і територіальної цілісності України, передбачена ст. 17 Конституції України, ані обов’язок громадян із захисту Вітчизни, передбачений ст. 65 Конституції України, прямо не передбачає здійснення зазначеної справи і виконання зазначеного обов’язку виключно у формі військової служби та застосування зброї; оскільки захист від агресії та інших небезпек може і має здійснюватися ненасильницькими методами, без застосування зброї (зокрема, Україна взяла на себе зобов’язання не вдаватися до ведення війни як засобу вирішення міжнародних суперечок за ст. 33 Статуту ООН та ст. 18 Конституції України), виконання зазначених положень Конституції України переконаними пацифістами можливе без несення військової служби. Підтвердженнями цього є концепція невоєнних сил цивільно-орієнтованої оборони (civilianbased defense), розроблена Д.Шарпом [9, с. 73], розвиток культури миру відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Декларація і Програма дій в галузі культури миру» [10], поширення знань про техніки громадянської і релігійної миротворчості, медіації та суспільного діалогу, розроблені західними дослідниками та практиками, а також наявність у шкільному курсі «Захист України» невійськового тематичного плану «Основа медичних знань» та практика надання відстрочки від призову на строкову військову службу здобувачам освіти, педагогічним та медичним працівникам, священнослужителям, науковцям, співробітникам служби цивільного захисту, тощо. Але у разі порушення права пацифістів на ідейну відмову від військової служби та приниження їх людської гідності примушуванням до військової служби проти веління їх совісті виконання пацифістами своїх обов’язків, передбачених ст. ст. 17, 65 Конституції України, ускладнюється необхідністю чинити ненасильницький опір не тільки зарубіжним агресорам, але й системному насильству, яке протиправно чиниться відносно пацифістів від імені рідної Української держави.

   Отже, жодна норма Конституції України не суперечить праву людини на ідейну відмову від військової служби. Навпаки, елементи цього права прямо передбачені Конституцією України, так само як передбачено принцип пріоритету міжнародно-правових зобов’язань України щодо гарантування та захисту зазначеного права перед протиправними та дискримінаційними приписами деяких законодавчих та підзаконних актів з питань військового обов’язку та альтернативної служби, які необхідно змінити для приведення їх у відповідність із міжнародно-правовими зобов’язаннями України.

   Першим кроком до цього може бути доповнення Національної стратегії у сфері прав людини новим стратегічним напрямом із забезпечення права на сумлінну відмову від військової служби. 

(З матеріалів: Шеляженко Юрія Вадимовича )

Джерела:

1.   Conscientious objection to military service. URL: https://www.ohchr.org/EN/Issues/RuleOfLaw/Pages/Conscientious Objection.aspx

2.   CCPR General Comment No. 22: Article 18 (Freedom   of Thought, Conscience or Religion). URL: https://www.refworld.org/ docid/453883fb22.html

3.   Judgment of the European Court of Human Rights of 7 July 2011 in the case of Bayatyan v. Armenia. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001–105611

4.   Arret de la Cour europeenne des droits de l’homme du 15 septembre 2016 dans l’affaire Papavasilakis c. Grece. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001–166693

5.   Concluding observations on the eighth periodic report of Ukraine. URL: https://tbinternet.ohchr.org/Treaties/CCPR/Shared%20 Documents/UKR/CCPR_C_UKR_CO_8_47160_E.pdf

6.   Доповідь Управління Верховного комісара ООН з прав людини щодо ситуації з правами людини в Україні 16 травня – 15 серпня 2019 року. URL: https://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/ ReportUkraine16May-15Aug2019_UA.pdf

7.   Доповідь Управління Верховного комісара ООН з прав людини щодо ситуації з правами людини в Україні 1 серпня 2020 – 31 січня 2021 року. URL: https://www.ohchr.org/Documents/Countries/ UA/31stReportUkraine-ukr.pdf

8.   Conscientious Objection to Military Service in Europe 2020. URL: https://ebco-beoc.org/sites/ebco-beoc.org/files/attachments/2021–02– 15-EBCO_Annual_Report_2020.pdf

9.   Д. Шарп. Від диктатури до демократії: концептуальні засади здобуття свободи. Львів : «Сполом», 2004.

10.      Резолюція Генеральної Асамблеї ООН «Декларація і Програма дій в галузі культури миру». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/995_617